Що таке викрійка та основи її створення

Щоб самостійно пошити будь-який одяг чи інший текстильний виріб, необхідно зробити його схематичний малюнок на папері. Викрійка враховує усі особливості моделі, індивідуальні розміри, показує, де будуть розташовані виступи, а де треба прибрати зайву тканину. Малюнок роблять після зняття мірок. До мірок належать, наприклад, довжина виробу, обсяг грудей, талії та лінії стегон, горловини та вирізу рукава й інші мірки.

Для чого потрібні викрійки

Пошити одяг самостійно може навіть початківець після опанування нескладних навичок з будування викрійок. В Україні найпоширенішими елементами одягу, що виготовляється вдома своїми руками, є вишиванки з пишними рукавами, вишукані сукні з унікальних тканин, спідниці прямі, короткі й довгі. Навіть можна пошити пальто за власним ескізом чи піджак для роботи. Літні майки й плаття знаходяться у топі виробів, що користуються попитом завдяки можливості зробити унікальний дизайн, використати найлегшу та яскраву тканину, додати потрібного оздоблення за смаком. Слід запам’ятати: пошиття без викрійки неможливе.

Базові лекала для основи виробу можна зробити самостійно, взяти готові у модних журналах, як-от Бурда чи інші видання. Вигідний варіант – звернутися до нашого інтернет-магазину, де у широкому асортименті представлені усі інструменти для створення викрійок і лекал. Купити аксесуари та розхідники можна за доступною вартістю. Відправка відбувається у стислі терміни по Україні.

Як читати викрійки

Усі викрійки несуть в собі безліч корисної інформації щодо майбутнього вигляду виробу, пояснюють, як з’єднувати різні частини, містять інші дані. Експерти з шиття одягу використовують ці знання, щоб модель ідеально лягла по фігурі, мала привабливий вигляд та виправляла недоліки постави. Що можна дізнатися зі схеми:

Напрямок дольової нитки та як правильно розташувати малюнок на тканині, щоб надалі одяг не розтягувався. Зазвичай він вказується невеличкою стрілкою або буквами ДН. На практиці майже всі схеми будують вздовж цієї нитки.
Більшість макетів виконується у половинчастому вигляді. Тобто при розкрої необхідно тканину зігнути навпіл, а викрійку серединою прикласти до лінії згину впритул. З цього боку припуски не роблять.
Додаткові позначки у вигляді рисок, трикутників позначають місця з’єднування чи зметування. Вони можуть вказувати на складки, окат рукава, де саме потрібно вставляти блискавку тощо. Біля них можуть стояти цифри.
Виточки призначені для фігурних ліній та мають таку ж розмітку, як і крайові. Їхня довжина та ширина говорить про розміри опуклості чи западини.
При проєктуванні моделі заздалегідь роблять помітки для прорізних й накладних елементів. Вони наносяться у реальній величині.
Хвилястими лініями або пунктиром на викрійці позначаються місця припосажування чи збирання. Найчастіше такі позначки можна зустріти на окаті рукава блузки, спідниці й інших елементів.

Окремо будують викрійки кишень, які перезнімають з основної схеми, а потім вирізають з інших чи того самого шматка тканини. Розкрій виконується гострими ножицями після ретельної перевірки усіх деталей. Якщо тканина зісковзує, дуже гладенька, треба зафіксувати її.

Основні правила побудови викрійки

Правильна побудова викрійки-основи – це шаблон, який підходить для шиття різних моделей одягу із мінімальними змінами у будові. Така основа підійде для спідниць й сорочок, блузок й плаття тощо. Тому для крою тканини треба опанувати ці нескладні навички. Для малювання схеми знадобиться наступне приладдя:

Папір. Краще використовувати спеціальні ліновані листи (міліметрівка).
Олівець.
Лінійки (маленька й велика більше 1 м).
Сантиметрова стрічка.
Циркуль.
Ножиці.
Лекала для шиття.

Креслення проводять на твердій основі, на підлозі чи спеціальній дошці, на столі. Малюнок складається з двох половинок (поличок). Одна є фрагментом спини, інша – передньої частини тулуба. Вони є майже ідентичними, із невеличкими розбіжностями, тому будуються на початку однаково. Слід пам’ятати, що пройма спинки менша, виточки спереду завжди більші. Якщо модель одягу має асиметричний вигляд або тіло має відмінності будови, необхідно будувати викрійки за різними схемами і враховувати поставу.

Полички малюють боковим зрізом усередину, які притискаються одна до одної. Пройма є фігурним отвором, для побудови якого потрібні специфічні знання, щоб не помилитися. Коли відбувається крій, треба слідкувати, щоб отвір не був менший, ніж на схемі, щоб руки могли вільно рухатися. Круглі отвори розташовуються на малюнку усередині. На схемі обов’язково присутні дві виточки, які можна змінювати в залежності від моделі одягу.

У кожній моделі верхнього одягу можуть бути різні виточки: плечові, бокові, що йдуть із талії. Вони є парними, крім випадків асиметрії фігури. При пошитті зі стрейчевих тканин побудова виточок не обов’язкова. При складанні цього запасу у готовому виробі надається об’єм, що підкреслює вигини тіла.

Попередньо знімають мірки з фігури людини, якій призначений одяг. Бажано, щоб це робила стороння фахівчиня, тоді не буде викривлення у цифрах. Довжина визначається від виступаючого шийного хребця до талії чи нижче. Ширина виробу розраховується як напівобхват грудей плюс 5-7 см на вільний рух. На папір наносять ключові точки, які з’єднують плавною лінією. Роблять розрахунки щодо:

глибини пройми на спині та спереду;
ширини виточок;
висоти рукава тощо.

Точка А ставиться з лівого боку аркуша на 6 см нижче від верхнього краю. Від неї униз ведеться пряма лінія й відмічається довжина виробу т.Н. На цій лінії відмічають т.Т (талія), т.Г (глибина пройми), т.Б (стегна). Від цих точок проводять горизонтальні прямі, на яких позначають ширину одягу, початок пройми.

Точка Г визначає рівень глибини пройми, тому від неї відкладають вправо половину ширини спинки та половину ширини переду. Далі плавною лінією креслять контур пройми, з’єднуючи точки ширини спинки, висоти грудей і бокового шва.

На рівні талії (т.Т) відкладають напівобхват талії плюс припуск на вільне облягання. Якщо передбачені виточки, їхню ширину теж включають у розрахунок. Аналогічно на лінії стегон (т.Б) відкладають напівобхват стегон плюс припуск.

Плечові шви визначаються через нахил від основи шиї до точки плечового зрізу. Кут нахилу залежить від індивідуальних особливостей фігури. Якщо модель передбачає рукав, то окремо будують окат, враховуючи висоту та ширину рукава.

Після нанесення основних контурів перевіряють пропорції та симетричність деталей. Якщо все сходиться, креслення вирізають та переносять на тканину з урахуванням припусків на шви.